Перейти до вмісту
19 жовтня 1961 року на ДДРЕС відбувся мітинг, присвячений присвоєнню звання “Підприємство комуністичної праці”. На оригінальному фото можна побачити гасло, яке обіцяє, що “нинішнє покоління буде жити при комунізмі”. Це гасло можна було щодня почути по радіо, побачити на екранах ТБ, а також на всіх площах, кутках і дахах будинків. Радянський лідер Микита Хрущов навіть конкретну дату встановив – до 1980 року.
“НАШІ ЦІЛІ ЯСНІ, ЗАВДАННЯ ВИЗНАЧЕНІ!”
Свого часу лідери великого і могутнього Союзу брали на себе глобальні місії. Згадаймо найголовніші. Штучно створити нове суспільство людей (тобто радянське); Врятувати світ від “коричневої чуми”; Зберегти людство; Освоїти космічний простір; Створити досконалу людину; Покінчити з колоніалізмом на планеті; Перемогти природу; Побудувати комунізм у всьому світі. Але спочатку треба було побудувати комуністичне суспільство в своїй країні. Тому в 1961 році на XXII з’їзді КПРС і була проголошена головна мета Радянського Союзу – побудувати комунізм до 1980 року.
Перший секретар ЦК КПРС М.С. Хрущов, виступаючи з доповіддю про проект III Програми КПРС, заявив: “Нинішнє покоління радянських людей житиме при комунізмі”. У документі, який був прийнятий делегатами з’їзду, вказувався і термін завершення “розгорнутого будівництва комунізму” – 20 років.
“У найближче десятиліття (1961-1970 рр.) Радянський Союз, створюючи матеріально-технічну базу комунізму, перевершить по виробництву продукції на душу населення найбільш потужну і багату країну капіталізму – США; значно підніметься матеріальний добробут і культурно-технічний рівень трудящих, всім буде забезпечений матеріальний достаток, і всі колгоспи і радгоспи перетворяться в високопродуктивні і високоприбуткові господарства; в основному будуть задоволені потреби радянських людей в упорядкованих будинках; зникне тяжка фізична праця; СРСР стане країною найкоротшого робочого дня.
В результаті другого десятиліття (1971-1980 рр.) буде створена матеріально-технічна база комунізму, що забезпечує достаток матеріальних і культурних благ для всього населення; радянське суспільство впритул підійде до здійснення принципу розподілу за потребами, відбудеться поступовий перехід до єдиної загальнонародної власності. Таким чином, в СРСР буде в основному побудовано комуністичне суспільство. Повністю побудова комуністичного суспільства завершиться в наступний період”, – передбачалося, зокрема, III Програмою КПРС.
Але через деякий час гасло “До 1980 року в СРСР буде побудовано комунізм, почнеться комуністична ера” сором’язливо і мовчки звідусіль прибрали, намагаючись проводити демонтаж в нічний час. Пригадується анекдот. “Комунізм призначений на 1980 рік, переноситься. Замість нього в Москві відбудуться Олімпійські ігри …”. Так хто ж автор цього фантастичного, але в той же час точного за датою обіцянки?
КОМУНІЗМ: ЧОМУ САМЕ В 1980-му?
Зрідка до сих пір люди похилого віку дивуються і запитують: “а де ж обіцяне?”. Здивування здивуванням, але не зі стелі ж була взята ця цифра – 1980? Здається, дізнатися, звідки вона взялася, буде і корисно, і цікаво нинішньому молодому поколінню. Про це свого часу розповідав один з її “авторів” – професор О.М.Алексєєв – видатний радянський фахівець в галузі міжнародних фінансів, лауреата Сталінської премії.
В кінці 1950-х рр. він працював в Мінфіні і брав участь в підготовці економічного розділу Програми КПРС. За його словами, ця робота почалася з сакраментальної розмови “кремлівського фантазера (М. С. Хрущова) з керівником тодішнього вищого економічного органу країни – Держекономради – О.Ф.Засядько.” Товариш Засядько, – сказав Хрущов, – партія ставить завдання побудови коммунізЬма (він вимовляв всі слова з м’яким звуком “з”). Потрібно розрахувати, скільки для цього потрібно часу”. “Порахувати можна все, – відповів Засядько, – але для розрахунків потрібні орієнтири, на які треба виходити, а до сих пір ні теоретики марксизму-ленінізму, ні хто інший не вказали конкретні цифри, досягнувши яких, можна було б сказати, що комунізм побудований”. “А чого тут думати? Візьміть основні народногосподарські показники США, і їхню споживчу корзину, накиньте кілька відсотків зверху, ось вам і орієнтири, ось вам і коммунізьм буде. Потім прикиньте максимально можливі темпи нашого зростання, щоб зрівнятися, ось вам і терміни” – безапеляційо сказав “живий класик”. Так і зробили, але розрахунки за реальними темпами зростання Хрущова не влаштували, так як наступ “коммунізьма” при цьому відкладався на майбутнє сторіччя. Тоді, за його наполяганням, в розрахунки заклали спочатку п’яти-, потім семи-, а потім і дев’ятивідсоткові темпи, і вийшло, що американців можна буде наздогнати до кінця сімдесятих. “Ну ось і добре! – сказав Хрущов, – Значить, нинішнє покоління радянських людей житиме при комунізьмі!”
ЧОМУ НЕ ЗМОГЛИ?
Що ж вийшло насправді? Звичайно, 9%-ві темпи зростання для такої економіки, якою була радянська, були навіть теоретично нереальними, а практичних передумов для них тим більше не було. Невиконаними виявилися і більш низькі завдання наступних дев’ятої і десятою п’ятирічок, а до кінця 70-х років, коли начебто вже мав настати комунізм, країна вийшла (якщо правильно вважати) на нульові темпи зростання. До настання краху радянської економіки залишалося не так вже й багато.
А де ж були вчені економісти? Що вони робили, куди дивилися і що бачили? Відповідь на ці питання є. Але вона сумна, оскільки це був один з найдраматичніших моментів протистояння економічної науки і тоталітарної партійно-бюрократичної машини.
Приблизно в один час з Програмою КПРС в ЦЕМІ АН СРСР розроблявся “Прогноз розвитку радянської економіки на 1970-1980 рр”. Прогноз був науковий і гранично чесний, спирався на реальні розрахунки і цифри. Він аргументовано доводив, що при збереженні існуючих тенденцій до 1980 року країну підстерігає економічний спад, який переросте в кризу. Пропонувалася схема реструктуризації економіки, своєрідного інвестиційного маневру, який міг би запобігти небажаним наслідкам. Зокрема, пропонувалося тимчасово знизити темпи зростання промисловості, перевести її на сучасні технології, забезпечивши майбутній розвиток і оберігши країну від розвалу споживчого ринку під зростаючим натиском незадоволеного попиту.
Написання такї доповіді в той час вимагало граничної наукової сумлінності та відомого мужності. Цими якостями володів Б.Н.Михалевський. Але направити цю доповідь заступника голови Радміну, голові Держплану і члену ЦК КПРС – це вже подвиг. І його зробив М.П.Федоренко, директор ЦЕМІ. Про подальші події розповів сам М.Федоренко: “Якось вже глибоко ввечері М.К.Байбаков запросив до себе М.В.Келдиша і мене і сказав приблизно наступне: “Ось перед нами два документи – Програма КПРС, де йдеться про те, що скоро у нас в країні буде побудована матеріально-технічна база комунізму і настане благоденство, і ось – прогноз ЦЕМІ, який передрікає серйозну економічну кризу. Припустимо, ми повіримо Федоренко і припустимо, що в розрахунках про побудову комунізму до 1980 року не все чисто, але завдання-то, поставлені партією перед економікою, не зняті з порядку денного, і виходить, що документик ваш антипартійний і антирадянський. І, якщо я передам його наверх, скажімо, в ЦК, то гарантую, що наслідки для всіх вас будуть найнесприятливішими”.
Таким чином, М.П.Федоренко виявився, за оцінкою М.Я.Петракова, в сартровській екзистенціальній ситуації: “або ти знищуєш цей документ – плід роботи твого інституту, або ми знищуємо твій інститут”. Воістину гуманістичний і широкий вибір! Фінал цієї історії так описується в мемуарах Федоренко: “На світанку в Нескучному саду на багатті, яке ми з моїм милим шофером Олексієм Олексійовичем розвели, були спалені всі три примірника: один, що повернув мені Байбаков, і ще два, що я дістав зі свого сейфа”. Так закінчилася історія однієї з найбільших і значних дослідницьких робіт, присвячених перспективам розвитку радянської економіки.
ЗАКОНОМІРНИЙ ФІНАЛ
Цей прогноз був “першим дзвіночком”, попереджуючим про можливий крах, який врешті-решт і стався. Чи приречена була колишня система? Здається, так, оскільки її ідеологи, змушені брехати в ім’я власного порятунку, брехали не тільки своєму народу і всьому світу, але, що виявилося згубним в першу чергу для них, впивалися самообманом, наївно не розуміючи, що вал економічної кризи насамперед змиє їх самих, що і сталося.
Створений до 1959 року соціально-економічний уклад – це, по суті, виконаний план ГОЕЛРО і завдання перших п’ятирічок. А ось подальші плани відносяться до сфери, де можливості будь-якої державної влади вичерпуються благими побажаннями учасникам будівництва. Не можна змусити бути щасливим і жити по правді.
Часто доводиться чути, що з комунізмом у СРСР не вийшло через виснажливу гонку озброєнь. По-перше, вона була виснажливою не лише для нас. По-друге, комунізм – це не тонни, кубометри і тисячі нових підприємств. Ця зміна людини та суспільства, впливати на яке партія і уряд могли тільки опосередковано.
Є і ще один важливий момент. Це сьогодні ми знаємо, що в результаті нічого не вийшло. А тоді, на початку 1960-х, навряд чи хтось припускав навіть теоретичну можливість невдачі. Адже всього сім місяців тому в космос полетів перший в світі космонавт Юрій Гагарін – які після такого можуть бути нездійсненні завдання?
І все ж, не тільки не було побудовано фантастичне суспільство, а й припинив своє існування СРСР. А для ностальгуючих за канувшому в Лету великому і могутньому, домашнє завдання: дізнатися, в якій країні регулярно викрадали літаки з метою для того, щоб жити в іншій країні?
Вам також може сподобатись
