ФОТОМАНДРІВКА КАМ’ЯНСЬКИМ-ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКИМ. 955

Годинник на стіні залізничного вокзалу Баглій. 1960-і роки. Верхнє фото.

Годинник, маятник і часу плин
І неповторний, і безповоротний.
Ми часто не цінуємо хвилин,
Життя проходить наше безтурботно.

В народі кажуть: наші дні ідуть,
А місяці біжать, неначе коні,
Роки ж – летять, як птахи, і несуть
Сердечну втому й паморозь на скроні.

Як часто наші дні — лиш метушня,
Безцільна і суєтна, і безплідна.
І завжди нам не вистачає дня,
І човен наш, пливе й пливе безслідно.

Навчи нас часом, Господи, цінить,
Щоб Ти для нас не став суддею грізним,
Коли спитаєш нас за кожну мить,
Та щось змінити — буде пізно.

Автор: Володимир САД

 

Квітковий годинник біля готелю “Зоря”. 1970-і роки.

Ось годинник на стіні,
І будильник на вікні,
І пісочний є годинник.
Й на паркані вранці півник,
Й на руці у твого тата –
Подивись як їх багато.
Та один ми не назвали,
То квітковий. Пригадали?
Ранок лиш до нас спішить,
А шипшина вже не спить –
І всміхається шипшинка
Сонцю прямо, як дитинка;
Другим встав червоний мак
(П’ята ранку) – от дивак!
В жовтих сонечках галявки:
То розкрилися кульбабки;
Льон розплющив оченята –
Значить сьома вже малята;
І в’юночки, мов кринички,
Показали сонцю личка;
Мати й мачуха мовчить,
До десятої аж спить;
А фіалки запашні
Цілий день в глибокім сні,
Проте ясними ночами
Розмовляють з зірочками.

Автор: Олена КОВАЛЕНКО

 

На кільцевій трамвайній зунинці біля старої прохідної ДМЗ. 1970-і роки.

Годинник стукає тік-так,
Закінчилась доба,
Чимось нагадує вітряк,
А чимось і життя.

Присядь на стрілці, на кінці,
На вибір, на якійсь.
Секундна в нашому житті
Проходить дні швидкі.

Хвилинна зовсім не спішить,
Секундні бачить дні,
Поки життя все пролетить
В секундах йдуть роки.

А вже годинна мов слимак,
Повзе в житті своїм,
Для неї кожен другий знак –
Справжнісінькі віки.

Усе відносне, де не сядь,
Де рік за день, де вік,
Щоб бачить це, у центрі стань,
Там зупинилась мить.

Усе навколо йде, біжить,
А де навіть повзе,
А в центрі все, кругом спішить,
А тут на місці йде.

Іде лиш так, як хочеш ти,
І стукіт ти забудь,
Бо інші люди на кінці,
Під стукіт заберуть!

Ти сам керуєш хто ти є
І вибирай скоріш,
Поки зі стрілок знять тебе
І в центр зсадити зміг.

Бо тут твоє життя, твоє,
І на долоні час,
Ми часто забуваєм це.
На стрілках бачу нас.

За течією ми пливем,
І вітер на вітряк
Дні нові віє, й так живем,
І так спливає час.

Автор: Микола ЩАСЛИВИЙ

 

Міський парк відпочинку.  Робота студії “Seal”. Автори: А.Савенко, О.Крупій, О.Зеленов, А.Байдуж, К.Марченко. 19.09.2017.

Хлопчаків малих щоднини
Будить сонячний годинник.
Коли спиш і ти, і братик,
Сходить сонця
циферблатик,
Посила у всі кінці
Стрілки-теплі промінці.
Доторкнуться до щоки:
– Уставайте, парубки…

Автор: Михайло ДУБОВ

 

Годинник на стіні магазину “Liverpool”. 01.05.2015.

Циферблат годинника на розі
хуртовини снігом замели…
Нам з тобою, видно, по дорозі,
бо ішли й нікуди не прийшли.
Знов ті самі вулиці незрячі
і замету хвиля снігова.
Нам з тобою легко так, неначе
вітер нам підказує слова.
– Підкажи найлагідніше слово,
я його слухняно повторю.
Розгуляйся буйно і раптово,
заглуши усе, що говорю! –
Не було ні зустрічі, ні туги.
Не було пориву і жалю.
Я спокійна.
Я щаслива з другим.
Я тебе нітрохи не люблю.
А якщо заплачу і руками
я торкну ясне твоє чоло, –
нас не бачать леви біля брами:
левам очі снігом замело.

Автор: Ліна КОСТЕНКО