ФОТОМАНДРІВКА КАМ’ЯНСЬКИМ-ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКИМ І ЙОГО ОКОЛИЦЯМИ. 1358

 

42 роки тому, 11 серпня 1979 року недалеко від Дніпродзержинська (нині Кам`янське), зіткнулися два авіалайнера Ту-134 А. Це сталося на висоті близько 9 кілометрів. Уламки впали на села Курилівка і Миколаївка. В авіакатастрофі не вижив ніхто. Загинули 172 людини. Ця авіакатастрофа – найбільша в історії Ту-134. Один літак летів до Кишинева, інший – в Мінськ. На борту другого, майже повним складом в 17 чоловік, летіла футбольна команда “Пахтакор” з Узбекистану. Наймолодший з них – нападник Сірожіддін Базаров – тільки недавно закінчив школу. Про страшну трагедію жителі села Курилівка пам’ятають досі. На місці падіння лайнерів практично завжди лежать свіжі квіти і вінки. Урочисте відкриття меморіалу загиблим членам команди “Пахтакор” відбулося у Курилівці 4 серпня 2009 року в 9:30 ранку. На цій церемонії виступили очевидці трагедії, а також головний ідейний натхненник проекту – вдова тренера “Пахтакора” Ідгая Тазетдінова Алла Шулепіна-Тазетдінова. Представники православної церкви і мусульманської громади провели відспівування, кожен по своєму обряду. Пам’ятник вийшов красивим і зворушливим: на ньому викарбувані імена всіх членів команди. Біля підніжжя – гранітний футбольний м’яч, а вгору рветься кам’яний лебідь. Його шия повторює форму фюзеляжу того самого ТУ-134, на борту якого загинула легендарна команда. Необхідну суму (близько 100 тисяч гривень) на гранітний монумент зібрали усім світом. Відгукнулися друзі загиблих, футболісти, тренери, вболівальники. Залишитися в пам’яті нащадків команді допомогли і багато футбольних клубів, які виступали в той нещасливий рік з “Пахтакором” у вищій лізі чемпіонату СРСР. Наприклад, київське “Динамо” перерахувало 12 тисяч гривень.

 

Попетляв по доріжці, витоптаної людьми в лісі, виходимо на лісову галявину, де до сих пір знаходяться на деякій глибині частини розваленого літака. Навіть в стовбурах дерев залишився метал від літака. 04.08.2009.

 

Там 4 серпня 2009 року також була відкрита меморіальна плита з написом “Пам’яті футбольної команди” Пахтакор “і всім жертвам загиблим в авіакатастрофі 11 серпня 1979 року. Від футбольного братства СРСР”. 04.08.2009.

 

На місці трагедії стоїть хрест з табличкою, на якій вказано, що він встановлений при підтримці адвоката Є.І.Гарнаєва. 04.08.2009.

 

Розповідають очевидці трагедії. Марія Іонівна Матівощук – 72 роки, мешканка Курилівки (на фото).

– Того трагічного дня я працювала на Дніпродзержинській лівобережній залізничній станції. Раптом щось гримнуло об дах вантажного вагона. Вискочивши на вулицю з черговою Оленою Ліпенковою, виявили шматок від літака. Бачимо як в ліс, в напрямку Балівки, біжать діти і дорослі. Інтуїція підказувала про щось жахливе, і що там вже знаходиться мій шестирічний син. Відпросившись з роботи, я рвонула за втікачами, шукати хлопчика. Від того, що постало перед моїми очима, я трохи розрив серця не отримала. Уявіть собі, на галявині величезна воронка, в якій зарився впавший літак, купи трупів, і навколо на соснах звисають шматки закривавленого м’яса з волоссям. Потім з’їхалася міліція. Увечері з Києва приїхала комісія, нагнали солдат, оточили місцевість. Туди вже було неможливо потрапити. Я думала, що влада щось зроблять, нагорнуть землю і зроблять там братську могилу. Але ні, просто перелили формаліном і так все кинули. Навіть трактором нічого не зарили. Хоча б братську могилу зробили. Люди ще довго туди ходили. Дуже довго валялися уламки літаків.

Микола Семенович Матівощук – 71 рік, житель Курилівки (на фото).

– Якби не загибла футбольна команда “Пахтакор”, то ніхто б про цю трагедію і не знав. Далі б нашого регіону ця звістка б не пішла. Тоді в газетах про цю авіакатастрофі всього кілька рядків було написано. Відразу після аварії сюди три роки поспіль приїжджали родичі загиблих, зупинялися на станції, поминали за християнськими звичаями. Я в цей час працював в залізничному цеху на Дзержинці. Ще подумав, чому так низько летить над Дніпром такий великий літак. Потім побачив, як він зник за лісом і звідти повалив дим. Коли їхав додому, то спочатку мене не пропускали, але потім, дізнавшись, що я місцевий житель, пропустили. 04.08.2009.

 

Євген Лантух – 45 років, працівник Курилівського дитсадка.

– Мені було 15 років, коли трапилася ця трагедія. Це був просто жах. Люди лежали роздуті як бочки, обгорілі. Літак розпався на три частини. Там де стався вибух, були навколо розкидані руки, ноги. Тут, де поставили обеліск, нічого не було. Трупи знаходили навіть тоді, коли вони вже повністю розклалися – через 2-3 тижні. Це навіть страшно згадувати. 04.08.2009.

Текст Віктора КУЛЕНКА.