ФОТОМАНДРІВКА КАМ’ЯНСЬКИМ-ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКИМ І ЙОГО ОКОЛИЦЯМИ. № 1846
Поховання воїнів на цвинтарі на вулиці Скаліка (нині Сергія Слісаренка) було розпочато у грудні 1943 року. В основному це були госпітальні поховання. Вони тривали до літа 1946 року, тобто, доки у місті перебували військові госпіталі. Трохи пізніше там ховали військових, які померли у мирний час, переважно офіцерський склад. Хто ці воїни, ми майже нічого про них не знаємо, крім прізвищ та ініціалів (часто записаних з помилками). Були й перепоховання з інших місць на території міста, але й тут є питання – не всі прізвища враховано, багато хто так і залишився невідомим. На верхньому фото з архіву Тараса Шульги, первозданний вигляд правої частини цвинтаря.
Поранені на фронтах гітлерівці надходили, зокрема, до німецьких шпиталів Кам’янського. У них за 26 місяців окупації міста померло близько 2 тис. німців. Загарбники ховали їх на цвинтарі, який вони назвали “Цвинтарем Героїв”. Знаходився він на території нинішньої вул. Володимира Сіренка, біля автовокзалу. Звідси відкривався панорамний вид на центр, що лежить у низині – вулиці, будинки та Дніпровський завод. Найближчий від цвинтаря німецький госпіталь розташовувався неподалік у приміщенні педучилища [нинішній НВК “Гармонія” (школа-інтернат) на вул. Запорізькій]. Особливо багато поранених німців надходило до нього після переломного моменту у війні наприкінці 1942-го. Їх везли сюди навіть із полів Сталінградської битви. Після звільнення міста у жовтні 1943-го педучилище стало шпиталем для радянських воїнів. Пізніше, коли розпочалася забудова новими будинками території поблизу автовокзалу, фашистський цвинтар зрівняли із землею. Павло Янченко.
Опис і фото війського цвинтаря на вулиці Кірова (нині Соборна). 23.01.1947.
Надгробні стели голови відділу з фізичної культури та спорту міськвиконкому (80-ті роки) Володимира Яковича Щербацького (03.11.1938-10.04.2008) і його дружини Раїси Григорівни (07.01.1943-24.11.1994) на цвинтарі 55-го блочка. 26.04.2018.