ФОТОМАНДРІВКА КАМ’ЯНСЬКИМ-ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКИМ І ЙОГО ОКОЛИЦЯМИ. № 2238

Майбутній український поет Володимир Іванович Сіренко народився 7 грудня 1931 року у селі Новопетрівка, що на самому березі Азовського моря. Верхнє і всі інші фото з архіву доньки Володимира Івановича Людмили.

 

 

Володимир Сіренко – національний поет це той, кого читають і малограмотні люди.

 

 

Володимир Сіренко під час служби в армії. Військова частина 57264. Псков. 24.02.1955.

 

 

Перед війною Володимир Сіренко закінчив початкову школу, потім, коли прийшли німці, із родиною евакуювався на Кавказ. “Коли звільнили Запорізьку область, ми повернулися та оселилися у бабусі, – згадував Володимир Іванович. – У 1947 році я закінчив сім класів. Потім завербувався до Дніпродзержинська (зараз Кам’янське) на відродження народного господарства, де навчався в училищі на підручного сталевара. Коли я оселився у Дніпродзержинську, склалася доля так, що я перетнувся з кореспондентом газети “Правда” Титаренком, який дав мені пораду, щоб я навчався на філологічному відділенні. Тоді я вже почав писати вірші та друкуватися. Дивним було те, що писати я почав російською, хоч розмовляв українською. Російською була написана і моя перша книга”.

 

 

Вже потім, коли я навчався в університеті, завдяки тому, що багато читав, і тому, що я почав цікавитися життям за кордоном, почався мій шлях до української мови. Я трошки знав болгарську та угорську мови, і іноді раптом ловив приймачем болгарську або угорську радіопередачу. І зазначив для себе, що всі їхні передачі йдуть їхніми мовами. Тоді почав думати: “Хто я? Російський письменник”? Ні, я ніколи ним не був. За своїм ментальним духом я українець. Тоді гадаю: “Я український письменник”? Ні, я мало читаю українською, розмовляю переважно російською мовою і українського письменника з мене теж не буде. Так я прийшов до висновку, що я просто “собаче лайно”. Я ніхто, я перекоти поле. І ось коли я дійшов такого висновку, то вирішив, що з наступного дня не розмовляю і не пишу російською. Потім мені порекомендували мої вірші перекласти українською мовою. А я не переклав, а переспівав їх! Вийшло навіть щось зовсім інше! Тільки один раз я після того написав вірш російською. Вірш був присвячений синові сталінського маршала Якіра, який став дисидентом, а потім, коли його вже посадили, написав покаянну. Я таких людей не можу терпіти! Зараз є перебіжчики з партії до партії — це для мене гидота, сміття!”

Текст Віктора КУЛЕНКА.