ФОТОМАНДРІВКА КАМ’ЯНСЬКИМ-ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКИМ І ЙОГО ОКОЛИЦЯМИ. № 2307

На верхньому фото значок, присвячений 100-річчю залізопрокатного цеху ДМК.

 

5 листопада 1889 року, на Дніпровському заводі в Кам’янському запрацював залізопрокатний цех (на той час – залізопрокатне відділення).  Виробничому підрозділу судилося довге життя – його механізми (кліті, стани, валки та інші ланки виробничого ланцюжка, назви яких малозрозумілі для неметалурга), прослужили 120 років, частково замінюючись на нові в ході ремонтів і реконструкцій. В 2009 році, “залізку” (як неофіційно називали залізопрокатний цех) було остаточно закрито,”передавши естафету” своїм молодшим братам – іншим прокатним цехам.

 

Днями на “блошиному” ринку придбав “Книгу пошани” залізопрокатного цеху. В ній 25 світлин відомих працівників “залізки” з підписами. В СРСР на кожному підприємстві і в установі застосовувалися різні форми морального стимулювання (заохочення): подяка, нагородження Почесною грамотою, занесення ім’я працівника в Книгу пошани або на Дошку пошани, присвоєння звання кращого робочого по професії і т.п. Ось що писала газета “Знамя Дзержинки” 6 серпня 2005 року. “Багатий та славний трудовими традиціями залізопрокатний цех. За роки свого існування колектив цеху виховав 3 заслужені металурги України, 56 Почесних металургів, 38 трудящих нагороджено Почесними грамотами галузевого міністерства та Верховної Ради України. За роки повоєнних п’ятирічок державні нагороди здобули 65 залізопрокатників”.

Цікаво, що книга видана 1 квітня 1971 року на Пермській друкарській фабриці Держзнаку. В ній 128 сторінок призначених для фотознімків. Починається книга знімком старшого вальцовщика Івана Максимовича Іщенко, на крайньому фото – майстер по ремонту механічного обладнання Сергій Павлович Сокол.

Правка та укладання під п’ятитонним краном профіля “лемех”. Залізопроктний цех.  1980-і роки.