ІСТОРІЯ ВЕСЛУВАЛЬНОГО СПОРТУ КАМ`ЯНСЬКОГО В ОБЛИЧЧЯХ: НІКУЛІНА (РУДЬКО) НАТАЛІЯ МИХАЙЛІВНА
Кам`янське дуже багате на спортивну історію. Важливу роль зіграв веслувальний спорт, що своє коріння пустив з кінця XIX сторіччя. Cаме він приніс місту всесвітню славу, олімпійські нагороди, звання чемпіонів світу і Європи. Сьогодні ви дізнаєтесь про Наталія Михайлівну Рудько, спортсменку і тренерку “Дзержинки” шестидесятих-семидесятих років.
Багаторазова чемпіонка України з академічного веслування Наталія Михайлівна Нікуліна (дівоче прізвище Рудько) народилася 27 жовтня 1953 року в Романково. “Моє дитинство пройшло недалеко від цемзаводу, на вулиці Тургенєва (нині Пантелеймона Куліша), де ми жили в будинку під номером два (пізніше, не можу сказати з яких причин, номер став двадцятим) – розповідає Наталія. – Там же я провчилася чотири класи в початковій школі, яка знаходилась в старенькій хаті на перехресті вулиці Артема (Федора Бульбенка) і Більшовицького провулку (Гайдамацького). Пізніше на цьому місце з`явився деревяний лоточок, потім відділення пошти № 27. П`ятий-восьмий класи навчалася на Дніпробуді в школі № 12. Потім частина класу продовжила навчання в СШ № 33, а я закінчувала десять класів в СШ № 26. Хочу сказати, що в школі я навчалася посередньо, спорт був на першому плані. Дуже полюбляла математику, фізику, а англійську не любила зовсім”.
Після того, як перший чоловік Марії Василівни Геймур загинув на фронті, у неї залишився первісток Льоня. Вдруге вона вийшла заміж за Михайла Захаровича Рудько (родом з Пушкарівки), який всю війну служив в автобаті. У подружжя народилися Вітя і Наташа. “Мій старший брат Вітя і я завжди знаходилися під опікою Льоні, – згадує Наталя. – Саме він першим, в нашій дружній сім`ї, став займатися веслуванням, виступав в однім човні з Володимиром Федоровичем Котляром. Коли Льоня їздив на змагання, ми з нетерпінням чекали його приїзду, адже він завжди привозив якісь смаколики. По його стопам пішов спочатку Вітя, а потім і я. Коли я закінчувала восьмий клас, Льоня вже служив в армії. Володимир Федорович якось запитав Вітю, чому Наталка сидить вдома, і чи не пора їй зайнятися веслуванням. Пам`ятаю, коли ми йшли на водну базу “Дзержинка”, Віктор сказав, щоб я йшла на 10 метрів або попереду, або позаду. Він соромився зі мною ходить поруч. Прийшли, він попрямував в роздягальню, а я сіла на сходах перед входом на водну базу і сиджу. Виходить Котляр і запитує чому я сиджу. Відповіла, що не знаю що мені робити. Каже, переодягайся і сідай в човен. Я переодяглася, сіла, трошки повеслувала. Володимир Федорович сказав, щоб наступного дня знову прийшла. Так потихеньку я і втягнулася в тренувальний процес. Тренер вже тоді побачив в мені якусь перспективу. В основному я змагалася в одиночці. А якщо було потрібно, то на першості області чи спортивного товариства “Авангард” доводилося виступати в двійці, четвірці чи вісімці. Згадую, що спочатку моєю напарницею у двійці була Колоскова”.
Віктор Рудько, Наталія Рудько, Леонід Геймур
Десятикласниця Наталія Рудько навіть не змогла сфотографуватися на випускному, тому що якраз саме в той час була на змаганнях. “Тренер підказав мені поступить в ПТУ № 23. Вступні екзамени я здала без проблем, прийшовши на них з виграним кубком”, – посміхаючись каже Наталія.
На протязі 1969 року дівчина змогла виконати нормативи від третього до першого розрядів, змагаючись в міських та обласних змаганнях. Перші вагомі успіхи прийшли до Наталії Рудько у 1970 році, коли вона в десяти офіційних стартах вісім разів виходила переможницею та одного разу стала другою. І так майже кожного року вигравала або ставала призеркою різних змагань, як-то: ЦР ДСТ “Авангард”, Спартакіада області, “Кубок весни”, “Кубок Великого Дніпра”, міжнародна “Київська регата”, приз газети “Прапор юності”, чемпіонат Дніпропетровщини, першість СРСР серед юніорів і т.п. А через два роки, ставши срібною медалісткою першості України Наталя виконала норматив кандидатки в майстри спорту. На регаті в Румунії (1973) вона посіла третє місце. Це була її перша і остання зарубіжна поїздка.
В ті часи дуже тяжко було з човнами. “Але Котляр “крутився”, знаходив можливості, їздив в Ригу, добивався поповнення інвентаря, – продовжує розповідати Наталія Михайлівна. – Йому човни давали під якусь команду чи спортсмена. Коли у мене пішли успіхи, я першою в “Авангарді” отримала німецький човен з червоного дерева. Ми приходили на базу, старі човни ошкурювали кусками скла, покривали лаком. Всі підходили до мого “німця”, трогали руками, але на змаганнях тільки я могла на ньому виступати”.
Віктор Небосенко на першості Дніпропетровської області
З майбутнім чоловіком Володимиром Нікулиним, Наталя познайомилась на водній базі, де він займався веслуванням на байдарках. В грудні 1975 році у них народився син Саша. Потрібно наголосити, що ще в березні того ж року Наталя Рудько виграла першість ЦР “Авангард”, яка проходила в Цюрюпінську (Херсонищина). Це було останнє змагання веслувальниці в якості активної спортсменки. “Щоб тренуватися на відкритій воді в лютому, ми тримали човни на базі “Буревісника”, – пояснює Наталя Нікуліна. – Човен-одиночку на голову і несу до Дніпра. Потрібно було зняти кеди, зайти у крижану воду, щоб поставити човен, залізти знову в нього, взутися і ганяти по Дніпру від греблі ввниз за течією. У мене зараз ноги мерзнуть, тому що вони свого часу були трішки приморожені”. У талановитої веслувальниці попереду вже маячило звання майстра спорту. Але не судилося…
Тренери СК “Дзержинка” Діна Семенова і Наталія Нікуліна
Після народження сина, Наталя Нікуліна стала працювати тренером, спочатку в ДЮСШ “Дзержинка” у А.І.Сокирко, пізніше в СК “Дзержинка” (керівник О.В.Зубрицький). А в 1977 році розрахувалася і пішла працювати інструктором в районній організації ДТСААФ, що знаходилась на вулиці Медичній. “У важкі часи всіх інструкторів скоротили і залишилась я одна (і за бухгалтера, і за касира, і за інстуктора по спорту), – згадує Н.Нікуліна. – Грошей отримувала мало, потрібно було якось виживати. Довелося йти мити поли в ДТСААФ на вулиці Карла Маркса (нині Роберта Лісовського), працювати продавчинею в магазині”. Свого часу Наталя Михайлівна займалася підприємницькою діяльністю, на “Україні” був лоток. Нині працює у волонтерській організації на вулиці Широкій, де для ЗСУ плетуть маскувальні сітки.
“Я дуже рада, що займалася спортом. Багато бачила, маю широке коло друзів. З ностальгією згадую часи, коли тренер влаштовував нам збори у Миколаївці на заводській турбазі. Ми жили в наметах. Любувалися природою, влаштовували різні конкурси, співали, танцювали. Романтика. А скільки переплавали на теплоходах. Зупинялись в Черкасах, Каневі, Києві. Є про що згадувати. Тільки сумую за братами і чоловіком, які пішли з життя”, – завершає нашу розмову Наталя Нікуліна.
Текст Віктора КУЛЕНКА. Фото з домашнього архіву Н.Нікуліної (Рудько).
Наталія з двоюрідними братами і сусідськими хлопчаками (зверу)
Першокласниця Наталія Рудько крайня ліворуч в другому ряді
Четвертий клас
Наталія Рудько і м.с. Людмила Аненко
Ніна Дунаєва і Наталія Рудько. Першість області. Осінь 1973.
Газета “Дзержинець”
Газета “Дніпровська правда”
Газета “Прапор юності”
Наталія Рудько, Олександр Коваль, Світлана Коваль, Ніна Дунаєва, Катерина Надтока, Віктор Ісаков. Пароплав “Лермонтов”. Літо 1971
