МАРІЯ БІЛОШАПКІНА: “ХОТІЛОСЯ, ЩОБ МЕНЕ ЗАПАМ`ЯТАЛИ ТРЕНЕРИ ТА КОМАНДА, І ЧЕРЕЗ БАГАТО РОКІВ КАЗАЛИ, ЩО У МЕНЕ БУЛО СЕРЦЕ НА ВОЛЕЙБОЛЬНОМУ МАЙДАНЧИКУ, І ХАРАКТЕР, З ЯКИМ НЕ СТРАШНО БУЛО ВИХОДИТИ ПРОТИ БУДЬ-КОГО”

У свої 16 років Марія Білошапкіна вже встигла заявити себе на волейбольних майданчиках. Слідом за своєю мамою, яка свого часу була відомою в волейбольних колах Кам`янського, Марія обрала цей вид спорту не просто як захоплення, а як справу життя. Сьогодні дівчина виступає за словацький клуб з міста Нове Место-над-Вагом, де успішно поєднує навчання та професійні тренування. Ми поспілкувався з Марією про її шлях, мрії та те, що надихає не зупинятись на досягнутому.

– Маріє, волейбол це сімейне? Коли ти вперше взяла м’яч у руки і відчула, що волейбол – це твоє?

– Волейбол – це більше по маминій частині. Вона брала мене на ігри, тільки я зіп`ялася на ноги. Згадую, як мені було весело спілкуватися з дівчатами і грати м’ячем. Перші три роки заняття волейболом в ДЮСШ я тільки втягувалася і в мене не було цієї любові з першого дотику (до м’яча). Вона прийшла у більш свідомому віці, десь у 10 років, коли поняття що це за гра стало ясніше.

– Розкажи про свого першого тренера, про команду в якій грала. Де і з ким зараз граєш, у кого тренуєшся?

– Моїм першим тренером був Віталій Михайлович Серьогін. Він, власне, тренував ще мою маму. Тому я йому дуже вдячна за прекрасну базу та початкову техніку, бо на мою думку – техніка якої тебе навчили ще в дитинстві і є твоєю опорою для подальшого розвитку. Грала я в ДЮСШ №2 і також декілька матчів відіграла за Академію “Прометей” у Дитячій лізі. Після повномасштабного вторгнення ми з мамою переїхали до Словаччини у місто Нове Место–над–Вагом, тут я і граю. Коли їхала до Словаччини, я не знала, чи існує тут взагалі якийсь волейбол. Але з першої спроби і без попередніх пошуків я потрапила до дуже гарного міського клубу. Останні два сезони наша команда ставала чемпіоном Словаччини. Ліги тут сильніші ніж в Україні. За три роки я вже звикла до клубу, до тренерів та дівчат. А з наступного ігрового сезону все зміниться, я почну грати за дорослу команду. Переходжу до складу екстраліги (як Суперліга в Україні). І ще у нас будуть нові тренери із Сербії, так що я в очікуванні нового.

 

– Чи пам’ятаєш ти свій перший турнір? Які емоції зазнала перед виходом на майданчик?

– Таке не забувається, остається в пам’яті на все життя. Було страшно, не хотілося підвести дівчат. Адже я дуже багато тоді не знала і не вміла. Дуже вдячна, що Віталій Михайлович давав мені шанс.

– Коли на майданчику все йде не так як хотілося б, що мотивує і допомагає тобі зібратися та боротися далі?

– Нічого спортсмена не мотивує більше ніж тренер. А у Словаччині тренери дуже темпераментні. Ще допомагають зібратися подруги по команді, вболівальники. І звичайно не можна після кожної помилки опускати руки, тому що їх роблять усі – навіть гравці світового рівня. Мені особисто тренер періодично озвучує, що саме хоче бачити від мене в цій грі, ну і звичайно немає нічого кращого за перемогу. Це головна мотивація.

 

– Як зараз налаштовуєшся на гру? Чи маєш маленькі ритуали перед грою чи тренуванням?

– У мене немає особливих ритуалів. Дуже багато ігор у сезоні, і так до них звикаєш, що головний ритуал – прокинуться, поїсти, зібратися та якнайкраще відіграти.

– А як ти любиш відпочивати після напружених тренувань чи турнірів?

– Тренери нам роблять дні на тижні, коли ти можеш піти на масаж. Раз на два тижні приходить реабілітолог-фізіотерапевт з приладами і допомагає нам відновитися або точніше розслабитися. Люблю полежати вдома. Також дуже люблю повільні прогулянки. Так що іноді з дівчатками кудись виходимо.

– Хто є твоїм головним натхненням у житті та спорті? Може, є спортсмен(ка), на кого рівняєшся?

– Мені дуже імпонує колишній капітан чоловічої волейбольної збірної України Олег Плотницький. До вподоби його стиль гри, емоції на майданчику, я бачу в його очах вогонь, який розпалює полум`я і в моїх.

– Якби ти могла змінити щось у жіночому волейболі в Україні, що б це було?

– Хочеться щоб з’явилася якась волейбольна академія. Адже у хлопчиків зараз роблять це краще, а про дівчаток ніби забули.

– А що тобі більше подобається і краще виходить у грі?

– Мені подобається вся гра в цілому. Я граю на позиції догравальниці і на майданчику роблю все від А до Я. А з найулюбленішого, напевно, прийом мяча та захист.

 

– Як ти справляєшся з поразками? Чи вмієш знаходити в них користь для себе?

– Поразка це звичайно завжди прикро. Нам озвучують статистику матчу, дають характеристику за гру. Я досить самокритична і носа не задираю, тому можу сама оцінити, що було зі мною не так. Всі помилки звичайно відпрацьовуються на тренуваннях.

– Твій головний принцип у житті, якого ти намагаєшся дотримуватись щодня?

– Боротися не лише за себе, а й за команду. Завжди викладатися на максимум.

– Про що ти мрієш, коли після напруженого матчу залишаєшся наодинці зі своїми думками? Яка твоя найбільша мрія у волейболі сьогодні?

– Після важкого матчу думок у голові зазвичай мінімум, волейбол вимотує не лише фізично, а й морально. Думки лише про відпочинок. Найбільша мрія вже багато років залишається одна і та ж – олімпійська золота медаль.

– Чи уявляєш себе тренером у майбутньому? Яким би ти була наставником для молодих волейболісток?

– О, дітей тренувати я точно не зможу! Я звикла до суворих тренерів. Думаю, що я буду точно така – сувора. А сучасні діти не витримують, коли на них піднімають голос. Хоча мені подобається допомагати тренеру. Тому в майбутньому бачу себе тільки спортсменкою.

 

– Яка порада, на твою думку, найкраща для тих, хто тільки починають свій шлях у спорті?

– Потрібно знайти стержень в собі, підтримувати себе, коли поряд завжди будуть люди, які псуватимуть тобі і життя і настрій. Тому дуже важливо навчитися з цим справлятися.

 

– Чим займаєшся у вільний час? Як любиш відпочивати після напружених тренувань чи турнірів? Про що ти мрієш у хвилини тиші, коли залишаєшся наодинці зі своїми думками?

– У вільний час намагаюся іноді просто поспати, бо після тренувань це святе. Люблю поспілкуватися із близькими. А в хвилини тиші мрію, звичайно про великі арени, про круті матчі, і про момент коли стоїш на п’єдесталі і знаєш “що це все було недаремно”. І ще, щоб поряд були ті, хто завжди вірив в тебе.

– Що любиш слухати з музики? Якби тебе запросили зіграти у кіно, яку б героїню зіграла і чому?

– Я жахлива меломанка, слухаю все поспіль. Зіграла б того хто іде до кінця. Не супергероїню, не принцесу, а звичайну дівчину із сильним стрижнем, може спортсменку, може бунтарку, яка йде проти системи.

– Ти любиш читати? Який жанр подобається і чому?

– Найбільше люблю читати науково-популярні книги, особливо про психологію. Мені цікаво розбиратися, як працює мозок, як формуються звички, чому ми реагуємо так, а не інакше. Це не просто теорії – це реально допомагає і у спорті, і в житті.

– Давай пофантазуємо. Якби ти могла вибрати будь-яку суперздатність, яку б ти хотіла мати і чому?

– Я хотіла б вміти телепортуватися. Дуже зручно – з тренування додому і навпаки

– Уяви, що ти зустріла себе з майбутнього. Що ти хотіла б почути від Марії, яка вже досягла всіх своїх мрій?

– Хочу почути від себе, що все було недаремно, що я не зрадила себе, не здалася, вибирала правильний шлях, а не просто легкий. І найважливіше, щоб вона, тобто я, була собою горда. Не лише за медалі, а й за шлях.

 

– Як би ти хотіла, щоб тебе запам’ятали тренери і друзі по команді через багато років?

– Хотіла, щоб мене запам’ятали тренери та команда, і через багато років казали, що у мене було серце на волейбольному майданчику, і характер, з яким не страшно було виходити проти будь-кого.

Довідка

Білошапкіна Марія Ігорівна (03.07.2009).
Навчалася в Кам`янському ліцеї № 39 і ДЮСШ № 2.
Перший тренер В.М.Серьогін.
Виступає під № 77 за клуб Нове Место-над-Вагом (Словаччина).