Олексій Павлович Бурма, людина, життєве кредо якої “постійне прагнення нових трудових вершин”, тренувався разом із чемпіоном світу з ковзанярського спорту Євгеном Гришиним, знімався у фільмі “Висота”, підтримує стосунки з боксером-професіоналом Володимиром Кличком.

“МЕНІ ЗАВЖДИ ПОДОБАВАЛОСЯ ВСЕ КРАСИВЕ”

Дитинство Альоші пройшло у важкі 40-ті роки. “Пам’ятаю голод 1947 року, коли з міст у село приїжджали люди у пошуках їжі, – розповідає Олексій Бурма. – Бачив у снігу мертвих замерзлих людей. Такі страшні часи були”.

Навчався Олексій в Ульянівській школі, що за 15 кілометрів від рідного села Червона Долина Васильківського району. “До школи ми їздили потягом з кількох вагончиків”, – згадує він. До навчання хлопець особливого натхнення не виявляв. “Бо мені більше подобався спорт, – посміхаючись каже мій співрозмовник. – Особливо хокей. Саморобними ключками ми з пацанами ганяли до упаду консервні банки замість шайби”. Окрім хокею він полюбив класичну боротьбу. І прищепив до неї кохання ще в п’ятому класі вчитель, який сам займався цим видом спорту.

Батько Олексія все життя працював у МТС, спочатку механіком, потім бригадиром тракторної бригади. “Він любив, щоб скрізь був порядок, – розповідає А.Бурма. – Мене і двох моїх молодших братів він тримав у їжакових рукавицях. Тоді здавалося, що карав він ні за що. Але подорослішавши я зрозумів, що без провини тато жодного разу мене не вдарив. Якось у початковій школі я штовхнув дочку вчителя, і вона, падаючи, розбила вікно. За це вдома отримав ременем по перший номер. Могли поставити голими колінами на кукурудзу. Всяке бувало. Але я вдячний батькові за гарне виховання.

 

Пам’ятаю, як у четвертому класі я вперше закурив зі своїм другом Борисом Бунчуком цигарки “Пушки”. А сусідка побачила та попередила, що розповість батькам. Ми йдемо додому, серце тремтить. Заходимо у двір, а батько сидить на лавці. Подивився на нас важким поглядом і запитує: “Ну, що, синки, курите?”. А збрехати, не дай Боже. Відповідаємо: “Ку-у-у-урим”.І вперше він не відлупцював мене, а тільки відповів: “Ну що ж, куріть! Я ось кашляю, і ви будете такими ж”. І тоді ми з Борисом поклялися один одному, що рік цілий не лаятимемося, ні куритимемо. Рік ми витримали. Та так, що я досі не курю”.

І до праці дітей тоді привчали з дитинства.”Шестирічними брали сапку та пололи, – згадує Олексій Павлович. – Пацанами ми возили зерно від комбайна. Коли підходив час збирання врожаю, ми наввипередки бігли на толоку, щоб прихопити кращих коней і працювати. Я завжди першим був, завжди найкращих прихоплював. Пам’ятаю як зараз, були Льотка та Циганчук, такі гарні коні. Мені завжди подобалося все гарне. Але вони якось мене добре поносили. Хоча нічого, вижив…”.

“Я ЗНІМАВСЯ У ФІЛЬМІ “ВИСОТА”

Після закінчення сільської семирічки, незважаючи на заборону батька, Олексій Бурма вирішив поїхати продовжувати навчання до Дніпропетровська.”Батько хотів, щоб я навчався у селищі Шевякіно у школі механізаторів на тракториста, – розповідає Олексій Павлович. – Але я, 14-річний пацан, втік із дому до Дніпропетровського будівельного училища. Після приїзду до міста одразу пішов шукати, де займаються боротьбою. У технічному училищі №22 тренування проводив Сергій Михайлович Коршунов. Ох і здорово він тренував, запам’яталося на все життя. А спаринг-партнером тоді був чемпіон СРСР Микола Пархоменко. Вже на першому тренуванні суперник так мене накидав, що я довго не міг повернути шию. Але я знову пішов на тенування.”Ось тепер з тебе буде борець, я бачу”, – сказав тоді тренер. І вже за півроку я виграв першість Дніпропетровська. Потім на обласних змаганнях став другим”.

Після закінчення навчання Олексія Бурму, як найкращого учня, залишили у Дніпропетровську.”Я працював слюсарем-монтажником на багатьох заводах, – розповідає він. – Довелося попрацювати і на будівництві доменної печі №8 на ДГЗ. Навіть взяв участь у масовці, коли знімали фільм “Висота”. Але перед армією я закинув боротьбу, бо навчався і на курсах водіїв, і у вечірній школі, і ходив до музичної школи за класом баян”.

СЛУЖБА В НІМЕЧЧИНІ

Службу в армії О.Бурма проходив у Німеччині.”Я одразу потрапив у автобат, – згадує він. – Але й там спорт не залишив. Дізнавшись, що я борець, Геннадій Фролов із Саратова почав мене та ще кількох солдатів тренувати. Я виграв першість дивізії, потім чемпіонат армії став п’ятим серед борців групи радянських військ у Німеччині. За час армійської служби Олексій поколесив у військових частинах, служачи чотири роки (1958-1962). “Нас на півроку затримали в армії, – каже він. – Час тоді був неспокійний. Коли в ніч з 12 на 13 серпня 1961 р. на кордоні із Західним Берліном було збудовано стіну з бетонних плит, світ стояв на грані нової війни”.

НА “МЕДЕО” ТРЕНУВАВСЯ РАЗОМ З ЄВГЕНІЄМ ГРИШИНИМ

Після армії О.Бурма поїхав до Казахстану. “У Кокчетаві я спочатку шоферив, потім комсомол направив працювати інструктором з фізкультури та спорту, – розповідає борець. – Познайомився із треніром, чемпіоном РРФСР з боротьби Юрієм Пономарьовим. Якось під час тренування він запропонував мені очолити свою команду.Отак я став старшим тренером Кокчетавської області. До речі, команда посіла друге місце у республіці, а я підготував чемпіона Європи Сергія Топоркова. При цьому сам виступав у напівсередній вазі, і навіть став у 1963 році. чемпіоном Казахстану.

Треба нагадати, що в ті далекі часи спорт у Казахстані, а особливо зимові види, був дуже масовим.”Якось мене запросили виступити у змаганнях з ковзанярського спорту за одну команду, – посміхаючись згадує О.Бурма. – І я пробіг 500-метрівку першим! Після цього мене взяли до збірної області, де тренував Анатолій Виходцев. У Цілинограді я став чемпіоном Цілинного краю, а в Алма-Аті на високогірній ковзанці “Медео” став третім на двох дистанціях 500 та 1500 метрів у чемпіонаті Казахської РСР. На “Медео” тренувалася й збірна СРСР. Так я вперше побачив чемпіона світу Євгена Гришина. Ми з другом пристроювалися за нашими найсильнішими бігунами та відпрацьовували всі рухи які вони робили під час бігу”.

“ТРІЙКА” З КОВЗАНІВ

В атестаті, після заочного закінчення фізкультурного технікуму в 1969 році, Бурма мав лише одну трійку – по ковзанах.”Та й та, несправедлива, – каже співрозмовник. – Викладач приймаючи іспит розповідав, що чемпіон світу ковзанярець Гришин мав певну посадку тулуба при бігу. А я йому заперечив. Він запитав, звідки я знаю. “А я бігав із ним разом на ковзанці “Медео” в Алма-Аті”, – відповідаю. “Подивимося на практиці, як ти відпрацюєш”, – з усмішкою сказав він. – Я прийшов заздалегідь на ковзанку і почав розминатися, намотуючи кола. Бачу, що за мною уважно спостерігає викладач. Потім, коли я сів відпочити, він запропонував зайти до кабінету, щоби виправити оцінку. Але я не пішов”.

“ПРОСТО Я ЛЮБЛЮ БУДУВАТИ”

До Дніпродзержинська О.Бурма потрапив випадково.”Ми із дружиною приїхали за оголошенням. Потрібні були фахівці у проектний інститут, а вона була інженером – пояснює Олексій Павлович. – Але не все так гладко складалося із роботою за спеціальністю у спортсмена. “Коли я прийшов до спорткомітету міста, влаштовуватись на роботу, мені сказали, що їм тренери не потрібні. Але виручили друзі. Я почав тренувати борців на стадіоні “Перемога”.

Потім були профтехучилища № 26 та № 22. З 1990 по 1998 роки О.П.Бурма очолював Дніпродзержинський спорткомітет. “На цій посаді я працював до пенсії. – каже він. – Потім мені запропонували очолити ДЮСШ №1″. І скрізь, де б не працював Олексій Павлович Бурма, він щось будував, добудовував, перебудовував.”Просто я люблю будувати, – каже він. – Це моє хобі. Працюючи у ПТУ, наприклад, я побудував спортивні зали та майданчики. Керуючи ДЮСШ № 1, головною турботою було переобладнання колишніх шкільних класів у спортивні аудиторії. Завдяки плідній роботі з Фондом братів Кличків це переросло з мрії в реальну дійсність.  А ще мрію, щоб кожен мешканець нашого міста займався фізкультурою та спортом, і щоб назва нашого міста якнайчастіше згадувалася на найпрестижніших міжнародних змаганнях”.

“ЛЮБЛЮ ВИКОНУВАТИ ВАЛЬС “НА СОПКАХ МАНЧЖУРІЇ”

Виявилося, що колишній борець та ковзаняр ще й аматор музики.”Коли нам віддали будівлю під аудиторію ДЮСШ № 1, ми знайшли баян серед старих шкільних речей. Жалко було викидати. Він був у більш менш справному стані. Я люблю грати, та немає абсолютно часу. Але коли буває натхнення, тоді я трохи розслаблююсь. Люблю виконувати свій улюблений вальс “На сопках Манчжурії”. Я і в армії весь час грав. Ми навіть із друзями організовували концерти”, – згадує завідувач спортивних баз ДЮСШ № 1 Олексій Павлович Бурма.

Автор інтерв`ю Віктор КУЛЕНКО