ЄЛИЗАВЕТА КОВДРЯ (КОВАЛЬ): “СПОРТ НАВЧИВ МЕНЕ БЕЗКОМПРОМІСНО БОРОТИСЯ — З ОБСТАВИНАМИ, ЛІННЮ ТА ВЛАСНИМИ СТРАХАМИ”

Кажуть, що характер людини закладається ще в дитинстві, а спорт стає найкращим ковалем для гартування незламної волі. Для кам’янчанки Єлизавети Ковдрі (Коваль) це твердження є символічним не лише через її дівоче прізвище, а й через весь життєвий шлях. Вихованка Кам’янської ДЮСШ №4 та випускниця коледжу фізичного виховання, яка змалку вважала себе “досягатором” і визнавала лише перші місця на акробатичній доріжці, згодом змогла підкорити ще одну складну вершину — воєнізований поліатлон, ставши дворазовою чемпіонкою України та виконавши норматив кандидата у майстри спорту. Про свій шлях в акробатиці, таємні передстартові ритуали, головний життєвий девіз, почутий колись від першої тренерки, зміну спортивного напряму та вибір професії слідчого – Єлизавета розповіла в інтерв’ю.

— Єлизавето, розкажіть про свою родину.

— Професійних спортсменів у моїй родині не було. Мама — кондитер, тато працює слюсарем на заводі. Їхні захоплення були далекими від спортзалу. Мама в дитинстві грала на акордеоні, а тато завжди захоплювався технікою. Нас двоє – я та мій молодший брат Євген, який зараз навчається у музичному коледжі. Коли Жені було шість, а мені десять, я буквально “затягнула” його в акробатику. Він позаймався два роки, мав успіхи, але все ж таки обрав музичну кар’єру.

— Якою Ви пам’ятаєте себе в дитинстві? Наскільки важко було поєднувати спорт із навчанням?

— Спершу я була дуже спокійною та сором’язливою, поки спорт не “розкрив” мою особистість. Проте в мені завжди жила впертість і жага до перемог. Я змалку була “досягатором” – бачила ціль і йшла до неї. Навчалася у 22-й школі, і хоча через змагання доводилося наздоганяти програму, вчителі мене завжди підтримували.

— Пам’ятаєте свій перший візит до ДЮСШ №4? Чому саме акробатична доріжка?

— Все вирішило професійне око тренера. Моя наставниця, Ірина Олександрівна Крупій, одразу сказала: “Ти будеш на стрибках, бо в тебе сильні ноги — це видно з першого погляду”. Я не заперечувала, мені це подобалося, бо все виходило.

— Яку пораду тренерки Ви пам’ятаєте досі?

— Пам’ятаю період, коли нічого не виходило, страх сковував рухи. Вона тоді тихо утішила: “Лізо, до всіх труднощів потрібно ставитися як борець. А ти — борець, я це знаю…”. Ці слова зі мною досі. Спорт навчив мене боротися — із собою, із власною лінню та страхами.

— Скільки нагород у Вашій скарбничці?

— Думаю, значно більше сотні. Але в нашому спорті є повір’я: рахувати медалі — погана прикмета. Пам’ятаю лише, що в дитинстві визнавала тільки перші місця. Якщо ставала другою — ридала й віддавала медалі батькам зі словами: “Заберіть це, я маю бути тільки першою!”.

— Чи був момент, коли хотілося все кинути? Що Вас зупиняло?

— Бажання виникало, але мене тримала мрія про звання майстра спорту та атмосфера в залі. Спортзал став ріднішим за дім, ми з друзями були справжньою сім’єю. Часто залишалися після тренувань, щоб допрацювати елементи або просто поспілкуватися.

— У кожного атлета є свої ритуали. Які були у Вас?

— Я завжди робила дуже тугу зачіску — ніби “затягувала” нею всі страхи, залишаючи думки лише про комбінацію. А коли мотала бинти на руки та ноги, подумки “заговорювала” їх на успіх. У день змагань майже ні з ким не спілкувалася, крім тренера, щоб зберігати концентрацію.

 — А як склалося ваше життя після закінчення дитячо-юнацької спортивної школи?

— Після ДЮСШ я закінчила з відзнакою Камʼянський фаховий коледж фізичного виховання. Регулярно виступала на змаганнях з легкої атлетики, виборола призове місце у бігу на 3000 метрів та стала чемпіонкою області зі спортивної ходьби на дистанції 3 кілометри. Здобувши першу освіту, я кардинально змінила вектор і вступила до Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ на спеціальність “Право”.

– А що ж стало вирішальним фактором у рішенні змінити спортивний костюм на поліційну форму?

– Моєю мрією було стати слідчим, і коли я вагалась над професією тренера та слідчого, переважила професія слідчого.

– Чи важко було звикати після легких чешок для акробатики до берців?

– Звісно важко. Це зовсім інша сфера життя, новий досвід, нові люди, графік –  інше життя. Але ці роки виліпили з мене сильнішу, впевненішу, мудрішу людину, я тільки вдячна цьому шляху який я обрала. В мене такий принцип в житті – ніколи ні про що не жалкуй. І досі я роблю такі вибори в житті, що йдуть мені на користь, хай там як.

– Але Ви ж і під час навчання на слідчого продовжували активно займатися спортом та здобувати титули й нагороди. Не набридли змагання?

– Моєю домівкою стала курсантська казарма. Перелаштуватися з цивільного життя на суворий уставний режим було надзвичайно складно, особливо в перший рік. Ситуацію сильно ускладнював моральний тиск — це був початок повномасштабної війни. Сама атмосфера того часу та нові умови випробовували на міцність. Саме тоді мені реально допомогли загартований у ДЮСШ характер, спортивна дисципліна та витривалість. Щоб упоратися з колосальним психологічним навантаженням та знайти емоційну розрядку, я вирішила повернутися до активних тренувань. Тіло і розум уже просто звикли скидати стрес через фізичну працю.

Мій вибір пав на воєнізований поліатлон — суворе чотириборство, що включає біг на 100 та 1000 метрів, стрільбу з пневматичної зброї з відстані 10 метрів та плавання на 100 метрів. За три роки виступів на “Динаміаді” я виконала норматив кандидата у майстри спорту України, стала бронзовою призеркою Чемпіонату України та дворазовою чемпіонкою країни з поліатлону.

Паралельно з цим збирала нагороди на обласному рівні: неодноразово перемагала у легкоатлетичних стартах і завоювала “бронзу” у плаванні. Сьогодні цей непростий, але яскравий етап університетського життя позаду. Я успішно закінчила виш, отримала офіцерське звання лейтенанта і зараз працюю слідчим. Спорт дав мені стрижень, який тепер допомагає у щоденній службі.

— Якщо порівняти акробатику та поліатлон, то де важче?

— Думати більше треба в акробатиці — там помилка в польоті може коштувати здоров’я. А “пахати” фізично — в поліатлоні. Я ніколи в житті так важко не працювала, як під час підготовки до багатоборства. Це виснажливі тренування 6 разів на тиждень при +30°C влітку та -20°C взимку. На жаль, у 2025 році мені забракло лише 20 очок до звання майстра спорту, хоча я й стала чемпіонкою України.

— Як Ви відпочиваєте від психологічного навантаження?

— Для мене найкращий релакс — це знову ж таки рух – легка гімнастика чи пробіжка. У музиці я меломан. Для драйву слухаю Lady Gaga або The Hardkiss, а для спокою — Вівальді чи Тото Кутуньйо. Також обожнюю випікати торти та кекси — це моя кулінарна медитація.

 — Яка Ваша головна мрія сьогодні?

— У професії — досягти успіхів і отримувати задоволення від роботи. А в особистому житті — бути щасливою, коханою та створити міцну родину з трьома дітьми. Мій перший шлюб не став втіленням цієї мрії через різні погляди на цінності, але я вірю, що справжнє щастя — це коли двоє людей дивляться в одному напрямку. Моя мрія обов’язково здійсниться, просто в інший час і з іншою людиною.

Розмовляв Віктор Куленко.